«Ми виграли, оцифруємо, зробимо маршрут і розійдемось» ‒ з цього починалося бачення. Проте в реальності команда взяла на себе значно більше: відповідальність координатора, труднощі війни, відсутність інструкцій. Це був шлях імпровізацій і зростання, який перетворив регіональну ініціативу на приклад європейського масштабу.
Пояс Вітовта ‒ міжнародний проєкт, спрямований на цифровізацію об’єктів матеріальної культурної спадщини, зокрема тих, що перебувають під загрозою знищення. У фокусі ‒ замки, фортеці, історичні будівлі, розташовані в Україні, Литві та Польщі, що пов’язані спільною історією. Завдання виходило далеко за межі технічного сканування ‒ йшлося про візуалізацію цінності культурної спадщини, розповідь її історій і донесення важливості збереження до ширшої аудиторії.
Команда з України зробила вагомий внесок у практики цифрової роботи зі спадщиною: створила методології, формувала вимоги до підрядників і задала орієнтир для інших команд у Європі.
Як все почалося
«Ми самі, напевно, зрозуміли суть проєкту вже десь у процесі… Те, що ми зробили в його реалізації ‒ це і є capacity building».
У процесі підготовки команда виявила відсутність навіть базових інструкцій ‒ як цифровізувати за європейськими або українськими стандартами. Виявилося, що немає чітких прикладів, як це зробити якісно, куди передавати дані, як їх структурувати, що вважати достатнім рівнем. Команда почала з пошуку методологій, перекладала їх, адаптовувала, зверталась до міжнародних експертів за роз’ясненнями. Поступово вони сформували власні підходи ‒ і зрозуміли, що створюють щось, чого раніше не існувало.
«Коли ми почали формувати наші вимоги до субконтракторів, ми зрозуміли, що нам замало знань. І ми почали шукати, хто би міг… І такими класними цифровізаторами були ірландці, наші партнери з Discovery Program».
У проєкті йшлося не лише про старовинні замки чи туристичні об’єкти. Частина з них уже зруйнована або перебуває в зоні бойових дій. Наприклад, вежа Вітовта ‒ історична пам’ятка, до якої не можна навіть наблизитись через обстріли. Водночас вона ‒ не лише українська, а частина спільної європейської спадщини.
«Це фортеця Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. І коли ти кажеш, що зараз ти не можеш до неї підлетіти, бо росіяни постійно атакують… а в неї взагалі драматична історія».
Деякі об’єкти доводилося відтворювати з нуля. Часто ‒ без фото, креслень чи археологічних матеріалів.
«Що робити, коли хочеш зробити 3D-модель об’єкта, а об’єкт не зберігся? І тоді дозволяється звертатись до художніх і літературних описів. А далі ‒ береш типові конструкції для того періоду».
Однак проблема збереження спадщини ‒ не лише українська. Партнери з Ірландії розповідали, як море поступово знищує прибережні укріплення, замки, історичні споруди. Європейські організації оцифровують ці об’єкти, щоби зберегти хоча б їхню цифрову копію. Таким чином, цифровізація стає інструментом реагування на глобальні виклики: війну, клімат, урбанізацію.
Хоча сам проєкт завершився, команда продовжує активну роботу: подається на нові ініціативи, бере участь у професійних мережах і обмінах, ділиться досвідом з іншими організаціями. Вагомою перевагою міжнародної співпраці стало долучення до європейських мереж, зокрема Europeana Network, Culture Action Europe та Michael Culture. Крім того, команда досліджує нові теми, наприклад застосування штучного інтелекту у сфері спадщини.
Нещодавно команда подала ще один середньомасштабний проєкт в межах конкурсу «Європейські проєкти співпраці» програми ЄС «Креативна Європа» ‒ із більш амбітним масштабом, більшою кількістю партнерів і фокусом на підготовку місцевих організацій до реагування на загрози для культурної спадщини), зокрема ‒ через практики цифровізації.
І головне ‒ команда вірить, що проєкти справді мають сенс тоді, коли вони ґрунтуються на щирому захопленні й внутрішній мотивації. Коли створені підходи, зв’язки продовжують працювати після завершення і можуть допомогти тим, хто тільки починає.
«Це і є суть ‒ взаємовигідне партнерство. Не "поїхати щоб навчитись" ‒ а взаємний обмін. Без меншовартості».
Ось кілька висновків і порад від команди для тих, хто працює з культурною спадщиною на локальному рівні й готовий розвивати свої ініціативи в міжнародному контексті:
Не змагайтеся з «великими» ‒ шукайте свою унікальність.
Як тільки починаєш мислити в категоріях конкуренції з іншими містами ‒ на кшталт «стати як Львів» ‒ втрачаєш фокус. Підкресліть власну специфіку.
Вірте у свій проєкт ‒ навіть якщо не пройшли з першого разу.
Ми подавали заявки 3-4 роки поспіль. Переробляли, адаптували і не здавалися. Навіть якщо ви не виграли, ви отримали досвід. Кожна нова спроба ‒ це крок уперед. Ви стаєте більш готовими до складного проєкту.
Покажіть, як ваш проєкт вписується в європейський контекст.
Навіть якщо проєкт локальний ‒ знайдіть у ньому потенціал для обміну, взаємодії, ширшого європейського виміру. Покажіть, що ваша ініціатива може бути корисною й іншим країнам або партнерам.
Розумійте логіку донора.
У кожної програми ‒ свій підхід. Наприклад, Creative Europe шукає європейський вимір і партнерство, тоді як УКФ фокусується на українському контексті. Важливо не намагатися говорити з усіма однаково ‒ а навчитися адаптувати свій проєкт до кожного формату.
Вивчайте приклади проєктів-переможців.
Вивчайте проєкти, які вже отримали підтримку ‒ це допомагає краще зрозуміти очікування донорів, структуру і тон подачі.
Ми дякуємо команді Волинської Фундації ‒ Анні Данильчук і Марті Сидорук за щирість, досвід і поради, якими вони поділилися. Бажаємо кожному, хто читає цю історію, знаходити підтримку, партнерства і свій шлях до зростання❤️
